Наші типові «виховні» помилки

Будьмо справедливі: не тільки діти іноді поводяться нестерп­но. Ми, батьки, теж буваємо жахливими: бурчимо, кричимо, погрожуємо чимось абсолютно нездійсненним, несправедли­во караємо... Звісно, для цього в нас завжди є поважні причи­ни і виправдання: ми втомилися, квапимось, а то й узагалі намагаємося застосувати прийом, який відмінно працював ра­ніше, а тепер чомусь утратив ефективність.

Даремні заклики

«Помий руки!», «Прибери свої речі!», «Скільки разів тобі каза­ти, що треба прибирати за собою зі столу!»... Попри втому і низь­кий ККД цих закликів, ми повто­рюємо їх знову і знову... У резуль­таті дитина або звикає нам бреха­ти («Я вже помив, чес-с-слово!..»), або перестає чути нас зовсім.

Що ж робити замість цих за­клинань, які не спрацьовують? Як кажуть, зупинитися, озирнутися... Установити прямий контакт, по­дивитися у вічі і прямо сказати, що саме ви хочете, якомога спо­кійнішим тоном. Чим менше слів, тим краще. Замість: «Скільки тобі повторювати, що не можна вми­кати телевізор, доки не зробиш уроки?!», скажіть просто: «Теле­візор буде після уроків». Головне, не забудьте при цьому повернути ручку вимикача або натиснути від­повідну кнопку на пульті дистан­ційного керування.

Намагайтеся висловити свою вимогу стислою фразою або навіть одним словом, наприклад: «Час спа­ти», або «Обід», або «Уроки»... Не перевантажуйте дитину командами, особливо якщо йдеться про малю­ка. Йому значно легше зробити щось одне за один раз (наприклад, узути черевики), ніж виконати цілу послідовність завдань («Одягайся!»). І якщо це можливо, пов'я­зуйте свою вимогу з чимось, що йому подобається. Наприклад: «Пі­сля того, як ти допоможеш мені зібрати іграшки, ми підемо гуляти».

Крики

Ніде правди діти: майже всі ми кричимо на своїх дітей, попри те, що багато хто з нас потім розкаю­ється у своїй нестриманості. Але навіть якщо іноді цей «виховний захід» дає очікуваний результат, він навчить дитину лише одного — коли людина сердиться, цілком припустимо й нормально підвищу­вати голос. І цей урок має далеко­сяжні й дуже неприємні наслідки. Що ж робити, коли дитина скоїла щось обурливе або поводиться як навіжена? Приструнити й посвари­ти її неодмінно треба — але не під­вищуючи голосу. Дитина обов'яз­ково мусить зрозуміти, що вона зробила щось погане й неприпус­тиме. Сварити правильно — це особ­лива наука. По-перше, треба пря­мо назвати те, що було порушено (наприклад: «не можна бризкатися у ванні»). По-друге, треба корот­ко і зрозуміло пояснити причину цього «не можна» (наприклад: «вода на підлозі — це бруд, безлад і не­безпека послизнутися»). По-третє, треба вказати наслідки порушення: «Якщо ти не перестанеш бризкатися, мені доведеться витягти тебе з ванни». По-четверте, треба запро­понувати прийнятну альтернативу: «Ти можеш переливати воду з па­сочки у ванну».

Нечіткі межі

Є таке універсальне правило, яке працює незалежно від віку лю­дини: м'які, нечіткі межі, які окреслюють рамки припустимої поведінки, провокують бажання

перевірити їх на міцність, а то й зовсім ігнорувати. Чіткі межі вста­новлюються батьками з допомогою власного прикладу, слів та реакцій. Називайте їх зрозуміло і прямо, звертаючись до дитини спокійним тоном, прибережіть «важку арти­лерію» покарань на той випадок, коли ці межі буде порушено.

Щоб установити чіткі межі по­водження з малюком, батькам тре­ба насамперед визначити їх подумки, а визначивши — дотримувати­ся послідовно й наполегливо. Це необхідно, щоб не збивати дитину з пантелику. І якщо ви щось до­зволяли вашому чаду вчора, то карати за це ж саме сьогодні, во­чевидь, несправедливо. І звичайно ж, немає сенсу карати малюка, коли він робить щось неправиль­но вперше. В обидвох випадках дитині спочатку потрібно поясни­ти правила. Часто єдине, що ви­магається, — це спрямувати занят­тя юного порушника в нормальне русло. Ваша дитина малює на сто­лі? Дайте їй папір!

Зі старшою дитиною важливо уникати слів «не треба» у тих ви­падках, коли має бути сказане чіт­ке «не можна». Батькам не слід заходити з дітьми у тривалі супе­речки і повторювати ті ж самі ар­гументи по декілька разів. І звіс­но ж, украй нерозумно дітей «під­куповувати». Сформулюйте свою вимогу і, якщо необхідно, опи­шіть наслідки непослуху. Концен­труйтеся на поведінці дитини, а не на її особистості.

Несправедливі покарання

Чимало дитячих «грішків» вхо­дять у сферу нормальної поведін­ки, природної для цього віку, і тому за них просто нечесно карати. Так, напади жадібності, що виявляють­ся, наприклад, у відмові давати свої іграшки іншим і в безцеремонно­му привласненні чужих, є цілком нормальною поведінкою для дітей від півтора до п'яти років. Основ­ною рушійною силою для малю­ків цього віку є їхні бажання, і насамперед бажання володіти тим, чого вони хочуть, і тоді, коли вони хочуть. У віці чотирьох-п'яти ро­ків у більшості дітей настає пері­од нестримної брехні. Психологи вважають, що таке «вільне пово­дження з реальністю» є нормаль­ною потребою незрілого розуму, що розвивається.

Усе це не означає, що батьки можуть потурати «природним» жадібності й прибріхуванню. Щоразу, коли трапляються ексце­си жадібності, треба терпляче, але коротко пояснювати, чому бути жадібним погано. З брехнею си­туація складніша: батькам треба самим стати психологами і допо­могти своєму малюкові зрозумі­ти, навіщо йому знадобилося ка­зати неправду...

Непотрібні запитання

Не давайте дитині можливості «на законних підставах» відмови­ти вам у тому, чого ви від неї хо­чете. Наприклад, запитання «Хочеш їсти?» може викликати авто­матичну відповідь «ні», незалеж­но від того, який у дитини на той момент апетит, — просто тому, що з певного віку найчастіше діти дають негативну відповідь.

Замість запитань використо­вуйте ствердження. Тон вашого голосу і вибір слів можуть забез­печити дуже широкий емоційний спектр вашої взаємодії. Не забу­вайте вживати «чарівні слова», адже, звертаючись до малюка зі словами «будь ласка» чи «дякую», ви вбиваєте двох зайців одразу: під­вищуєте рівень вашого з ним спілкування і навчаєте його ввіч­ливості найефективнішим спосо­бом — на власному прикладі.

Даремні погрози

Хороша погроза може бути дуже ефективним засобом впли­ву. Погано, коли ми застосовує­мо погрози у гніві і вони виходять перебільшеними («Я цей комп'ю­тер зараз просто викину!») або за­надто туманними («Ну дивись, ти в мене наступного разу поп­росишся гуляти!»).

Для маленької дитини неефек­тивними бувають віддалені погро­зи («Не підеш на день народжен­ня до Максима в суботу!»). Ма­люки занадто сконцентровані на теперішньому, щоб оцінити всю неприємність погрози, віднесеної кудись там у майбутнє. Отож ви­ходить, що покарана таким чином дитина насправді не бачить нега­тивних наслідків своєї неприйня­тної поведінки. А якщо ви й спра­вді не забудете виконати погрозу «в суботу», для неї це буде як грім серед ясного неба: вона сприйме вашу акцію як несправедливу й

жорстоку і, зі свого боку, цілком матиме рацію.

Погрози мають бути конкрет­ними й виконуватися відразу, як, наприклад: «Попереджаю по-хо­рошому: якщо ти негайно не по­вернеш ляльку сестричці, я від­правлю тебе самого в дитячу». Вимовляйте ці слова спокійним і рішучим голосом, що дасть зро­зуміти: ви тримаєте себе в руках, а ситуацію — під контролем. І якщо ваш шибеник знехтує погро­зою, виконайте її без зволікання, супроводжуючи свої дії спокійним коментарем («Схоже, ти хочеш побути на самоті...»).

     Нездійсненні обіцянки

Діти часто просять у нас щось, чого ми не в змозі виконати, — йдеться про надто дорогу іграшку чи про далеку подорож... Замість того, щоб одразу відмовити, ми найчастіше хочемо уникнути кон­флікту, даючи непевну відповідь на зразок «поживемо — побачимо...». Однак, як стверджують психологи, відсутність прямої відповіді не лише не втамовує бажання, а й викликає в дитини підсвідоме й дуже неприємне відчуття, що її саму і її потреби не сприймають усерйоз.

Що ж робити в таких випадках? Рішуче, але спокійно відмовляйте дитині в тому, що вам не під силу або що ви вважаєте неприйнятним. При цьому не забудьте відразу по­яснити вашу позицію. Наприклад: «Так, я знаю, що у твоїх друзів є ця комп'ютерна гра, але вважаю, що вона не підходить для дітей твого віку». Якщо ж бажання дитини ціл­ком прийнятне, але ви не можете виконати його найближчим часом, то використайте більш м'яку так­тику. Наприклад, якщо вона хоче похлюпатися в морських хвилях, скажіть їй, що ви теж любите цей різновид відпочинку, і додайте щось на зразок: «Я не можу тобі обіця­ти, що ми поїдемо на море цього літа, але коли ми зможемо нако­пичити грошей на поїздку, то обо­в'язково це зробимо».

Тривала ізоляція

У багатьох культурах, включ­но з нашою, класичним покаран­ням дитини, котра набешкетува­ла, є її тимчасова ізоляція, для чого використовують різні місця: традиційний куток, зачинене при­міщення або спеціальне «покаральне» крісло чи стілець. Ця фор­ма покарання набула популярно­сті, оскільки вважається більш гуманною, ніж використання ре­меня, і дає батькам перепочинок. Однак, удаючись до неї, важливо не робити ізоляцію надміру три­валою. А з малюками двох-трьох років «стояння в кутку» чи «си­діння на стільці» взагалі має сенс лише протягом перших кількох секунд. Після цього всі ваші спро­би утримати шибеника на місці покарання або перетворяться на захоплюючу (для нього) гру на зразок «доганялок», або призве­дуть до нового витка скандалу.

Крім того, чимало сучасних психологів вважають, що такого роду ізоляція привчає дитину по­в'язувати свої неприємні та болі­сні відчуття зі станом забутості і самоти. Вони радять батькам не залишати покарану дитину саму за зачиненими дверима. Тут є тон­кий момент. З одного боку, безу­мовно, треба дати зрозуміти ма­люкові, що його покарано, а з іншого — він не повинен зневіритися в тому, що може розрахо­вувати на вашу турботу й допомо­гу в разі виникнення якоїсь не­безпеки — адже невідомо, хто хо­вається за шторою чи в шафі, коли в кімнаті нікого немає...

Холодне поводження

Тимчасове позбавлення приві­леїв за провину є дієвим дисцип­лінарним методом. Однак непра­вильно відштовхувати дитину, коли вона з допомогою поцілун­ків, обіймів та іншого «підлабуз­ництва» хоче загладити свою про­вину. Такий спосіб вираження ва­шого невдоволення може викли­кати в малюка відчуття,  що він не гідний вашої любові. Вдавати, що ви йдете геть, коли ваша ди­тина зайшлася в істериці на ву­лиці чи в магазині, неправильно. Хоча вона і справді може негай­но отямитися й побігти за вами, і це буде тактичною перемогою, проте в стратегічному плані такі методи можуть породити в дити­ни страх бути покинутою. Не за­лишайте й не відштовхуйте дитину, а краще скажіть, що засмуче­ні її поведінкою — прямо і спо­кійно, не даючи дитині підстав відчувати себе знедоленою. Ваша мета — дати їй зрозуміти, що вас засмучує її непослух, а не вона сама. Якщо ви відчуваєте, що не можете стриматися, скажіть дити­ні, що обговорите пригоду пізні­ше, коли заспокоїтеся.

...Чудово знаю, що дотримува­тися найправильніших і найлогіч­ніших виховних порад важко, а зі­рватися у звичну колію дуже лег­ко. Тому час від часу знаходьте хвилинку-дві, щоб спеціально по­думати над тим, з допомогою яких спеціальних прийомів можна було б приборкати погану поведінку вашої дитини мирно й ефектив­но. Пам'ятайте одну просту річ: чим вищий позитивний рівень ва­шої взаємодії з дітьми, тим спо­кійніші й щасливіші і ви самі, і вся ваша родина...